Цшелькау 3 км, Подельвіц 2 км, «Теплаки» і гербарій біля Кройцтанне

Після того як я сьогодні опублікував свою статтю про Нідервізу 1945 року і поділився нею українською, подруга-українка з Лейпцига написала мені українською відповідь, яка мене дуже зворушила.
Вона написала, як сильно її зворушила історія моєї мами й моєї бабусі, і розповіла мені зі спогадів старших людей в Україні те, чого я ніколи раніше не чув: що українські воїни в Другій світовій війні навіть у найскладніших умовах на фронті намагалися зберігати звичний побут, дбати про навколишнє середовище, саджати городину і навіть біля окопів облаштовували невеличкі грядки – щоб навіть серед війни зберегти частинку мирного життя. І вона написала таке речення:
«Для мене сила ніколи не була в тому, щоб панувати над кимось, а радше в тому, щоб захищати, допомагати й залишатися людьми навіть у найважчих обставинах».
Саме в цьому дусі – нам не варто йти на конфронтацію, бо лагідне слово – це магніт для людських сердець, а ми хочемо достукатися до сердець якомога більшої кількості людей – я хочу додати кілька думок, які спали мені сьогодні на думку.
Цшелькау 3 км, Подельвіц 2 км – і наш однокласник «Теплаки» в Рудних горах
На тлі всіх цих політичних подій партія AfD тепер запропонувала, щоб гаслом Саксонії-Ангальт було вже не «думай сучасно», а «думай по-німецьки». І це «бути німцем» і «думати по-німецьки» і в Саксонії вкрай укорінилося.
Але цікаво те, що вся Саксонія і передусім Бранденбург, а також частини Саксонії-Ангальт – це глибоко слов’янська, споконвічно слов’янська територія розселення. Тобто ще відносно недавно тут жили слов’янки й слов’яни, жили слов’янські народи й плекали слов’янські традиції – і, до речі, з лужицькою мовою ми досі маємо слов’янську мову як офіційну мову меншини в Саксонії.
Я символічно поділився тут цим вказівником: Zschölkau 3 km, Podelwitz 2 km. Якщо придивитися, неймовірно багато – я б сказав, майже 80 відсотків історичних назв у багатьох частинах нашого регіону – слов’янські: Хемніц, Лейпциг, Дрезден, а потім усі ці менші населені пункти, куди тепер поволі заходить AfD і які тепер знову хочуть бути суто «німецькими». Це не сходиться, тут величезна різниця. Але мені йдеться про те, щоб дивитися на це позитивно: наша власна карта рідного краю щодня показує нам, наскільки глибоко ми пов’язані одне з одним.
У нас у школі в Рудних горах був учитель біології, який вивчив чеську. І в нас у Рудних горах справді було чимало людей, які вчили передусім чеську. У народному університеті, наприклад, я пам’ятаю: пан Гетцель, здається, так його звали, викладав російську, але й чеську також.
І наш учитель біології, оскільки знав чеську, трохи пояснював нам чеську і сказав, що, наприклад, tepláky означає спортивний костюм, бо це від teplý, «теплий». Майже в усіх слов’янських мовах teplý означає теплий (українською теплий, російською тёплый, лужицькою ćopły). А один наш однокласник часто ходив у спортивному костюмі, і тому ми дали йому прізвисько «Теплаки».
Цим я хочу сказати, що в нас у Рудних горах слов’янське насправді має традицію, але ми цього вже не усвідомлюємо – і як важливо розуміти, що всі ми маємо різні культури, які існують поруч і разом, доповнюють і збагачують одна одну. І що ми неодмінно маємо це зберегти. Якщо подивитися на наше коріння, то воно, як не крути, саме в Бранденбурзі та в Саксонії дуже слов’янське. Тобто було і те, і те: моє село називається Нойгаузен, це німецьке слово. Зайфен також, Фрайберг теж німецьке (так само як Ольбернгау із закінченням -hau). Але навколо нас – Флеа, Цшопау, Хемніц чи Подельвіц, тобто все, що закінчується на -witz або -itz, – слов’янського походження.
Відколи існує «Німеччина»? Ґете, рудногірська говірка й усний переклад українською
Дуже часто точаться ці дискусії про нації: що таке нація? Хто пишається якою нацією? Хто чим може пишатися, і держави, і кордони, і громадянство, і в кого які привілеї, і депортації, і всі ці численні питання.
Якщо зазирнути в нашу власну німецьку історію: відколи взагалі існує Німеччина? Як національна держава – лише з 1871 року. Відколи існує єдина німецька мова? Лютер, Ґете й Шиллер її, звісно, сформували, але до того ж було неймовірно багато говірок.
Є ж іще рудногірська, і говірка (Mundart) – це діалект, що отримав писемну форму, так кажуть філологи, це визначення. Є багато діалектів, а є говірки, і говірка – це записаний діалект. Тобто рудногірська – це окрема говірка, і вона ще збереглася, але рудногірська поступово зникає і витісняється, бо є щось більше і бо ми, звісно, маємо розуміти одне одного понад кордонами.
Тобто маємо цю дилему, це напруження: з одного боку, є об’єднання в більше ціле, і відбувається цей процес асиміляції. З другого боку, ми маємо зберігати й культурні відмінності та різноманіття. Ми не повинні всі бути однаковими.
І в цьому полі напруження варто ще раз подивитися: а що, власне, таке німецьке? І де наше коріння? Ми в Європі завжди жили разом, торгували, обмінювалися, і це видно з наших мов. Там стільки спільного, що розділити важко.
І водночас ми, звісно, мусимо сказати, особливо коли йдеться про українську: для мене важливо спілкуватися й українською, бо ми маємо зберегти різноманіття мов у Європі, а українська – це так само не російська, як нідерландська – не німецька. Мене завжди вражало, що всі нідерландки й нідерландці володіють щонайменше англійською як другою мовою, здебільшого й німецькою, тоді як німці ніколи не намагалися вивчити меншу мову, як-от нідерландську. І схоже з росіянками й росіянами: вони не намагаються вивчити українську – за винятками: я справді знаю росіянок і росіян, які живуть у Лейпцигу, вчать українську, а також розуміють і говорять українською.
Українська – це окрема, самостійна мова, яка розвивається. Будуть люди, що говорять кількома мовами. Уже зараз є нове покоління, для якого українська – рідна мова. Я сам це пережив: я перекладав для них, і це було непросто, бо я, на жаль, ще не можу активно говорити українською – я її вчу. Але обидві сторони це прийняли, вони говорили українською, і тоді мій мозок починає працювати. Це приблизно як коли я чую нідерландську: тоді я теж дуже багато розумію і багато можу вивести з контексту, але, звісно, ще не можу активно відповісти.
Через Зайду до Кройцтанне: траса «Дружба», Нейт Гейгенс і наш гербарій на уроках рідинознавства
Якщо вже ми в цьому контексті: на щастя, моя мама ще жива. Але, звісно, і її життя колись добіжить кінця, і я намагаюся відвідувати її раз на тиждень. Тоді я, логічно, завжди їду з Лейпцига до Нойгаузена – і завжди проїжджаю через Зайду (Sayda).
А в Зайді є компресорна станція колишньої траси «Дружба». Тобто і це зв’язок, і він нагадує нам, що викопне паливо закінчується – і тут я згоден із Нейтом Гейгенсом, – і що нам варто пам’ятати: ці ресурси мають належати людям. Із сировиною в нас є й цей прямий зв’язок із рудою, яку в нас у горах довго видобували, а потім вона закінчилася.
Природний газ ми тоді теж отримували цією трубою, а на трасі «Дружба» будували багато людей із НДР – інженери й робітники, які тоді їздили в Україну і там працювали, але не тільки в Україні, а потім і в Росії, бо траса йшла аж до Тюмені. І тоді завжди був консенсус, що цей газ належить усім людям у РЕВ – Раді економічної взаємодопомоги, – а не диктаторам.
А тепер маємо ситуацію, коли надра величезної імперії належать клінічному психопатові. І тут я згоден із Нейтом Гейгенсом: є випуск, на який він запросив науковицю чи науковця, що встановили: майже всі люди мають внутрішній компас і знають, що добре і що погано, що добро і що зло, але є невеликий відсоток людей, які народжуються без цього внутрішнього компаса, – і що в чоловіків це трапляється набагато частіше, ніж у жінок. І я думаю, що Путін – одна з цих людей, народжений без совісті, без цього внутрішнього компаса, нездатний відрізнити добро від зла, як Гітлер і Сталін. Це клінічні психопати.
І винен не лише клінічний психопат і воєнний злочинець, а всі люди навколо нього, які це допускають, – включно зі мною, бо і я це допустив. І я тоді не сказав: «Хвилинку, як може бути, що наш федеральний канцлер публічно заявляє, ніби Путін – бездоганний демократ, коли очевидно, що він воєнний злочинець?»
У нас тоді в НДР у школі, в молодших класах, був предмет, що називався рідинознавство (Heimatkunde). І на рідинознавстві нам, серед іншого, треба було зібрати гербарій із листя. Нещодавно, коли ми з мамою гуляли лісом повз Кройцтанне, я говорив із нею про цей гербарій і про те, якою є наша рідна природа.
У гербарії суть полягала в тому, щоб за формою, розміром, кольором і структурою листя впізнати, про які дерева йдеться, – передусім про які листяні дерева, яких у нас у Рудних горах, на жаль, не так багато. І це можна було точно визначити, і в мене завжди була найвища оцінка.
І так само нам треба було визначити й розпізнати, коли перед нами воєнний злочинець, бо й там є однозначні ознаки, які ми після 1945 року закріпили передусім через такі організації, як ООН. І було очевидно, що Путін точно відповідає цьому опису. Але замість того щоб сказати, що ми бачимо або мали розпізнати, ми там лише віддзеркалювали. Що нам із того гербарію, якщо ми не здатні розпізнати, що воєнний злочинець, клінічний психопат, має неймовірну владу і тримає всіх нас, усе людство, ніби в заручниках?
Я щойно побачив, що сьогодні ввечері в Майшбергер серед інших буде й Міхаель Кречмер, наш спільний очільник у землі Саксонія, тобто прем’єр-міністр Саксонії, і говоритиме на тему «доступна енергія». І я боюся, що він знову розповідатиме той самий наратив, що й Вагенкнехт, Вайдель і компанія: а саме, що нам нібито потрібен мир із Росією, – і це я вважаю дуже цинічним, бо Путін узагалі не хоче миру, бо ми це вже тисячу разів обговорювали.
І Кречмер сьогодні ввечері, мабуть, знову сяде й розповідатиме, що нам же потрібен дешевий газ, – газ, який Путін краде у свого народу, своєї нації, прибирає до рук, а потім дешево збуває, щоб концерни в Німеччині та акціонери набивали собі кишені.
І я не розумію, чому Кречмер – який сам, власне, не надто зацікавлений в особистому збагаченні, – чому він цього не бачить. Він живе, здається, у скромному приватному будинку десь під Дрезденом. Він не олігарх, він і не такий, як Шредер, – Шредер зовсім інший тип, ніж Кречмер, – але й Кречмер кидається Путіну на шию, покірний, як собачка, і зовсім не розуміє, про що взагалі йдеться. Адже йдеться про те, щоб ми вийшли з викопної енергетики, щоб ми нарешті покінчили з цією залежністю від диктаторів! І просто сумно, що суспільне мовлення дає Кречмеру сцену і знову дозволяє йому поширювати цю нісенітницю.
А всім тим, хто зараз заперечує, що нам же потрібна енергія, – і питає мене, чи хочу я сам мерзнути, чи не хочу я більше бути мобільним, більше не хочу їздити автомобілем і не хочу більше користуватися жодними хімічними товарами, – їм я кажу: давайте спокійно подумаймо, як ми разом можемо знайти альтернативу, щоб бути незалежними від газу, нафти й вугілля.
Що мені спадає на думку: нам потрібно ще більше досліджень нових технологій – наприклад, Vortex у вітроенергетиці. Там ми ще далеко не вичерпали весь потенціал. А Україна має дуже-дуже багато площ: їх ми можемо добре використовувати, мирно використовувати, стало використовувати – разом, не експлуатуючи її, не пригноблюючи й не шантажуючи. Спільно, кооперативно, на загальне благо: щоб ми розкрили й використали потенціал України над землею, а корисні копалини передусім залишили в землі.
«Leave it in the ground» – «залиште це в землі» – так називається цей рух і організація: залиште викопне паливо та інші речовини, що лежать там у землі, поки що там, і зосередьмося на сонці й вітрі – можливо, і на гідроенергії, це треба було б спокійно подивитися.
Ангела Меркель давним-давно розпочала енергетичний поворот, і в нас тут, із Solar Valley і нашим взірцевим підприємством Q-Cells (яке потім продали південнокорейській групі Hanwha), уже був добрий старт – а тепер нас обігнали китайці. Ось за це нам і треба братися! А Україна має неймовірно великий потенціал розвитку: нам потрібні її розробники, її програмісти й програмістки, її айтівці – але тоді вони мають працювати в мирних цілях.
Тому ми маємо підготувати це зараз для молодого покоління – і для покоління Z, і для покоління Альфа, і для всіх, хто прийде після них. Ось що зараз потрібно, а не ці старі пісні про те, що нам знову потрібна «дешева енергія». Хто такі «ми»? Кого Кречмер має на увазі під «ми»? Він має на увазі небагатьох акціонерів великих концернів. Так більше не можна. Нам потрібен новий підхід – той, який уже розробили такі люди, як Нейт Гейгенс, Майя Ґепель, Кейт Раворт (Doughnut Economy) і Джейсон Гікель.
Наша обіцянка поколінню Альфа
Європа дуже густо заселена і має дуже-дуже бурхливе минуле. І тепер ми просто мусимо впоратися: ми маємо зараз узяти на себе зобов’язання перед новим поколінням, що розв’язуватимемо розбіжності одне з одним мирно. Ми більше не маємо права вбивати людей. Це просто має стати консенсусом зараз.
«Ніколи знову» з моїм поколінням, на жаль, не спрацювало. Але новому поколінню – поколінню Альфа – ми зараз маємо дати обіцянку, що нове покоління житиме разом мирно, радітиме різноманіттю, створюватиме нове, а не нищитиме.