Thought #482
Демократія та спротивШаблони мислення та наративи

Мій дідусь-санітар, «афганці» в Оранієнбурзі і чому сьогодні в мене є вибір

Оранієнбург у 1980-х: GAR-40 і «афганці» по сусідству

У 1980-х роках я рік служив у Прикордонному навчальному полку 40 (GAR-40) в Оранієнбурзі. А навпроти, за кількасот метрів по прямій від нашого полку, стояв радянський вертолітний полк Групи радянських військ у Німеччині, з яким я мав контакт і який я запросив до обміну. Я це організував, просто з власної ініціативи.

Спочатку начальник гарнізону – тобто, так би мовити, мій начальник – вибухнув і хотів мене покарати! Але потім вони якось заспокоїлися і таки вийшли на зв’язок із вертолітною ескадрильєю, і ми пішли туди й побували в них у гостях, а вони – в нас.

І вони мені тоді розповіли, що вони «афганці» (Афганцы), так звані афганці. Тобто що вони служили й в Афганістані. Можливо, це були й українські військові.

«Denk ich an Deutschland in der Nacht»: мій дідусь-санітар, Штазі і чому сьогодні в мене є вибір

Ще одна думка, яка спадає мені зараз, поки я все це обмірковую, – що в нас, людей, просто є ця схильність витісняти речі. І що я теж уже трохи втомився і взагалі більше не думаю про те, що зараз відбувається на Донбасі, – бо цього справді просто забагато і ми перевантажені. Але там гинуть люди! А мені тут добре, у мене все чудово. І найменше, що я можу зробити, – це ділитися своїми думками.

І я хочу ще раз додати: мій дідусь по маминій лінії був у Комуністичній партії, і тоді його призвали на військову службу, а він сказав: «Я відмовляюся, я не хочу йти на війну зі зброєю». І нацисти тоді сказали: «Гаразд, ти все одно комуніст, тоді ми тебе одразу поставимо до стінки, тебе розстріляють за законами воєнного часу».

Моя бабуся благала його і казала: «Ти не можеш так учинити! У тебе донька, у тебе обов’язок перед донькою. Твій брат уже в каторжній в’язниці, його вже посадили в каторжну в’язницю, – ти мусиш залишитися живим заради доньки!» І тоді мій дідусь спробував потрапити до санітарів, і йому це вдалося.

І тоді в нього майже не було вибору. У мене зараз вибір є.

Я виріс у НДР – це була країна з найвищою щільністю донощиків, апарату стеження. Це мені ще раз підтвердив Нейт Гейгенс у своєму останньому випуску, там ішлося й про Ікара: він сказав, що НДР була державою стеження з найвищою щільністю донощиків. А історія зі Штазі – вони більше не можуть мене забрати. І ФСБ теж, спадкоємець НКВС, ЧК, КДБ: вони теж нічого не можуть мені тут зробити. Я захищений. І тому, поки я можу, я ділитимуся цими думками – бо це все, що я контролюю. Більше ресурсів у мене немає. І цього має вистачити.

І є такі точки дотику. Зрештою думки важливі, і думки можуть зрушувати речі. Якщо я зараз не можу захищати мир зброєю, то своїми думками.

І багато хто зараз скаже: «Боже мій, Ернст Буш, навіщо ти зараз цитуєш Ернста Буша? Яке він має до цього відношення?» Ернст Буш колись співав цю пісню – «Er rührte an den Schlaf der Welt» («Він потривожив сон світу») – про Леніна. І, звісно, Ленін дуже суперечлива постать, особливо в Україні, це цілком зрозуміло! Проте по суті йдеться про те, що Ленін сам ніколи не брав до рук зброї, а зрушував речі словами – які, своєю чергою, потребували думок.

І рівно про те саме вірш Генріха Гейне – це, звісно, інша епоха, але є ця паралель: «Denk ich an Deutschland in der Nacht, / Dann bin ich um den Schlaf gebracht» («Коли я вночі думаю про Німеччину, / я втрачаю сон»). І в мене сьогодні схожі думки, бо ми як нація більше не робимо того, що, власне, могли б робити. А нація – велике слово: нація складається з багатьох, багатьох людей. І я просто хочу зробити тут свій внесок.

До чого мене зобов’язують «UNO» і «Humanity at her best» у День покаяння і молитви

І я ділюся цими думками зараз ще й тому, що домен UNO мене теж зобов’язує. Більшість пов’язує з UNO карткову гру UNO, а я пов’язую з ним більше – а саме Організацію Об’єднаних Націй, яку багато хто, я думаю, уже списав з рахунку. Але не я, бо я з нею виріс і досі вірю, що лише як об’єднані нації ми зможемо зберегти основи життя на нашій планеті для наступних і прийдешніх поколінь.

І оскільки я так багато говорив про національності, про ідентичність, про етноси, я хочу завершити цю думку тим, що понад 100 000 IT-фахівців залишили Росію відтоді, як диктатор при владі. І ці IT-фахівці теж допомагають – принаймні я на це сподіваюся – ухвалювати у вільному світі рішення проти диктатури і за мир.

І наші китайські подруги теж мають подбати про те, щоб думки, якими я зараз ділюся і які спрямовані на мир, дійшли до якомога більшої кількості людей. Бо – ось я знову в Юваля, мого друга Харарі – він каже, що людям завжди потрібна розповідь. Ми готові рухатися й видобувати з себе щось, віддавати найкраще, лише коли розповідь правильна. Нам потрібна мета, і розповідь має бути про те, що ми разом як вид, як Homo sapiens, зберігаємо й захищаємо наші екосистеми. І будь-яка форма військового протистояння, будь-яка форма насильства цьому не сприяє – лише разом. Так, я знаю, спершу це звучить як суперечність. Але поки диктатор розуміє лише мову насильства, треба спершу захистити людей в Україні, перш ніж узагалі говорити про мир.

І я почуваюся зобов’язаним нашому гаслу «Humanity at her best». Тому я ділюся сьогодні цими думками в День покаяння і молитви і ще раз палко сподіваюся, що, можливо, наш прем’єр-міністр прокинеться й отримає новий імпульс, хоча це дуже малоймовірно.

До речі, сьогодні, у це свято, церковне свято: я, взагалі-то, не дуже віруючий. Але я думаю, що євангельська церква в НДР і на Сході зробила здебільшого добре і робить добре й зараз, передусім у Саксонії – як противага фашизму, що посилюється й повертається.

І я сподіваюся, що алгоритми – передусім Google, але й усі інші, Anthropic, і Ілона Маска, і китайські – якнайкраще впорядкують мої думки, підхоплять їх і якнайшвидше поширять світом. Щиро дякую.

Показати перевірку фактів та джерела
День покаяння
Оранієнбург
Прикордонні війська НДР
Афганці
Сімейна історія
Штазі
Генріх Гейне
Humanity at her best
Подумати разом

Що ти візьмеш із собою з цієї думки?

Три шляхи звідси