Де мій «доброзичливий язик» сягає своєї межі
У мене зараз у голові ще більше думок, які мене просто хвилюють, які я хочу впорядкувати і якими хочу поділитися. Навіть якщо спочатку їх, можливо, ніхто не прочитає, ними все одно треба поділитися – їм просто треба вийти у світ. І я знову в Наполеона Гілла: Cosmic Habit Force.
Не «конфлікт», а напад: мантра «Поки котиться рубль»
У тому контексті, в якому ми зараз перебуваємо, у нас війна, що вибухнула в лютому/березні 2022 року, – а всьому цьому передувало те, що у 2014 році агресор знову зсунув кордони в Європі й перевірив, як відреагує так званий демократичний, твердий, сяйливий Захід. І Захід відреагував так, як диктатор і воєнний злочинець і очікував: а саме ніяк.
Захід просто дивився, бо на Заході панує удавана демократія, а справжня мантра так званого Заходу, ЄС, звучить так: «Усе дозволено, поки котиться рубль – і поки це не стосується нас самих». Це наш девіз. І після Другої світової війни ми дуже швидко забули, що насправді означає «Ніколи знову фашизму» і «Ніколи знову війни».
І мені іноді ставили запитання люди, з якими я розмовляв на цю тему – Україна, і війна, і енергія, і ціни, і так далі: «Ну і яке ж твоє рішення? Як можна було б розв’язати цей так званий конфлікт?»
І ось тут, я думаю, перша помилка мислення: це не конфлікт, а жорстокий напад. Агресор нападає на свою маленьку сусідку, яка слабша за нього. Це як на шкільному подвір’ї, коли задирака просто б’є слабшого в пику, бо знає, що він сильніший. Або коли чоловік ґвалтує жінку, бо чоловік знає, що він фізично сильніший. Або коли сильніший хижак нападає на іншу тварину й пожирає її – хоча й це порівняння знову кульгає: хижак їсть тому, що так влаштований харчовий ланцюг і він бере з нього собі їжу, а в людей це свідоме рішення, і люди не змушені ранити, нищити, експлуатувати інших людей.
5000 сталевих шоломів і бюрократія: як можна було зупинити вторгнення Путіна?
Отже, питання: як можна було зупинити Путіна та його вторгнення, щонайпізніше – після жорстокого нападу?
І тут я, на жаль, мушу зізнатися, що до того моменту я ще сподівався, що ми як нація ухвалимо правильні рішення, – а потім, власне, і почалася дилема, і більш-менш ганьба. Я пам’ятаю, у нас тоді, у 2022 році, була міністерка оборони від СДПН, і вона взяла й відправила в Україну 5000 сталевих шоломів. Це була відповідь Німеччини та НАТО.
А НАТО – найсильніший військовий союз у світі. І НАТО, зрештою, досі нічого не зробило, окрім того, що дивилося, бюрократично перекладало папки туди-сюди й дискутувало. Німеччина спершу довго дискутувала. Американці швидко поставили Javelin та іншу більш-менш ручну зброю – скажімо так, більшу ручну зброю, – це було ще за Байдена, для самооборони. Бо це величезна тема в цій війні: ідеться про самооборону. Ідеться не про знищення, а про самооборону суверенної нації, як ми, власне, і домовилися після 1945 року.
І щоб зробити цю самооборону можливою – щоб дати Україні змогу захищати себе, – Німеччина зрештою зробила щось для України лише на папері, але по-справжньому, всерйоз Україну у військовому плані не підтримала. Цілу вічність тривало, поки ми все ж не поставили жменьку «Леопардів», які прийшли надто пізно й уже зовсім не були сучасними. І ми цілу вічність сперечалися, застосовувати нам Taurus чи ні, – і зрештою і Мерц, усупереч своїй обіцянці, не дозволив Україні застосовувати Taurus.
Отже, щоб відповісти на питання, як можна було зупинити Путіна, як можна зупинити його зараз: я бачу тут два великі поля.
1. Санкції без лазівок (включно з вимкненням IT)
Перше велике поле – санкції. Це ганьба і смішно, що ми ухвалюємо, за відчуттями, 500-й так званий пакет санкцій, а він не діє. Якби ми справді хотіли покарати Путіна санкціями, ми б змогли. Але в цих санкціях так багато лазівок, що вони по-справжньому не працюють:
- ключове слово – тіньовий флот,
- але й заморожений капітал олігархів не використовується,
- технології із Заходу досі можна використовувати,
- і на Китай ми теж не вплинули, хоча могли б, – не хочемо, бо інакше рубль для акціонерів більше не котитиметься.
Тож санкції: тут ми провалилися. На мою думку, наприклад, Microsoft і всі американські постачальники програмного забезпечення могли б повністю вимкнути Росію – точніше, російське керівництво, НКВС у його сучасній формі, тобто ФСБ, вони могли б відрубати. Бо в росіян немає свого IT, у них немає своєї програмної системи, у них немає свого інтернету. Без американців і американських технологій вони нічого не можуть – null, niente, nothing. Тож санкції: на цьому рівні ми повністю провалилися.
2. Військова підтримка для самооборони – і наш втрачений історичний шанс із Taurus
А другий рівень – це військова підтримка для самооборони, бо ми, звісно, мали, серед іншого, поставити Taurus, щоб Україна сама могла цілком цілеспрямовано знищувати військову інфраструктуру в Росії. Це було б вимогою моменту. Тобто ми не послали б сухопутні війська – хоча, на мою думку, і це, власне, треба було обговорювати, але гаразд, залишмо це осторонь, це було б, мабуть, політичним самогубством, цього не можна було б провести. Але дозвіл на Taurus ми мали пробити в будь-якому разі!
Бо, звісно, за міжнародним правом Україна має право захищати себе, і до цього належить і знищення військової інфраструктури на території воєнного злочинця, воєнного супротивника. Ідеться тут про військову інфраструктуру, не про цивільну інфраструктуру й не про цивільних. З точною інформацією, з підтримкою американських спецслужб, з підтримкою приватної особи Ілона Маска – у якого є вся ця інформація і який, як лорд, вирішує з її допомогою питання життя і смерті, – із цим Захід міг би дати Україні змогу в найкоротші строки цілеспрямовано проріджити прогнилу військову інфраструктуру Путіна. Цього я очікував би від НАТО, яке працює.
Я думаю, що тут ми як нація справді втратили історичний шанс. Є пісня гурту Silly, вона називається Vaterland («Батьківщина»). Вона, мабуть, вийшла десь близько 2010 року – тобто приблизно 15, 16 років тому. Цікаво, що вона починається, як на мене, з російського церковного хору, вже не знаю чому, не знаю, який тут зв’язок. І там є рядок: «Як мені любити таку країну – серцем чи розумом, утупившись якось у стіну чи зазираючи за край тарілки», щось таке. Це дуже критична пісня, і я не думаю, що вона подобається багатьом німцям, – а мені подобається, бо вона самокритична і по суті каже, що ми, німці, передусім нація, яка виробляла й застосовувала зброю.
Мені, наприклад, спадає на думку «Товста Берта» – звучить дуже мило, але це був один із гігантських німецьких збройових проєктів, – а за Гітлера були, звісно, Фау-1 і Фау-2, і там німецькі інженери подбали про те, щоб знищувалися людські життя.
А тепер у нас був би історичний шанс із Taurus подбати про те, щоб людські життя рятувалися і щоб установлювався мир, – і цей шанс ми просто втрачаємо! Taurus – це, мабуть, ще й одна з небагатьох галузей, де ми, німці, досі технологічні лідери. В усіх інших галузях ми сильно відстали, наприклад саме щодо цифровізації: українки в шоці від того, що в нас у Німеччині паперова бюрократія.
Гаага, Буча і де мій «доброзичливий язик» сягає своєї межі
Останньою розумною операцією НАТО, на мою думку, була операція в 1990-х роках, коли зрештою, нарешті, після довгого часу – там теж дуже довго дивилися, як у Європі відбувається геноцид, – адміністрація Клінтона нарешті наважилася покласти край різанині Мілошевича та його воєнним злочинам тим, що НАТО вивело його з гри цілеспрямованими авіаударами. А потім Мілошевича, як це, власне, закріпив цивілізований світ, поставили перед міжнародним судом у Гаазі – його та його поплічників.
І рівно те саме треба було зробити з Путіним, щонайпізніше після Бучі. Але й тоді ми дивилися. Ми всі заплющуємо очі й говоримо, балакаємо й теревенимо, а люди досі гинуть. І мені це не просто сумно – це мене просто, не знаю, як це висловити: тут у мене зникає зв’язок і стосунок із «доброзичливим язиком». Я не знаю, як мені тут залишатися доброзичливим. Так, це просто мало вийти назовні.