Чому я вже зараз планую мотопробіг миру Лейпциг – Київ
Бо мир буде
Ну, коли я думаю про ситуацію і про війну в Україні, я іноді почуваюся безпорадним. І мені допомагає вже зараз скласти щось на кшталт bucket list і поставити собі там цілі, яких я хочу досягти і які хочу втілити, коли знову настане мир. Бо мир буде. І тоді Україна і Німеччина стануть ще ближчими одна до одної.
І тому я вже зараз хочу спланувати мотопробіг миру. Причому він має стартувати наприкінці квітня того року, коли знову настане мир. І я хочу підготувати це вже зараз, бо передчуття радості вирішальне і планування теж важливе. І тому я почну сторінку проєкту, на якій викладу свої ідеї для цього мотопробігу миру і хочу запросити людей ділитися зі мною ідеями. Це можуть бути люди з усього світу, з Німеччини, з України, з Польщі, абсолютно неважливо. Їздити на мотоциклі вони, звісно, мають.
Ми стартуємо в Лейпцигу наприкінці квітня, щойно настане мир, і їдемо з білим прапором з Лейпцига до Києва, а потім, можливо, далі до Дніпра і, можливо, навіть до Харкова. Це поки що основна ідея. І найближчими тижнями я її розвиватиму і додаватиму деталі. Ми називаємо все це «Мотопробіг миру Лейпциг – Київ».

Він уже зараз відбувається в наших думках
Чи відбудеться колись мотопробіг миру до Києва, мандрівка Україною, ми не знаємо. Але він уже зараз відбувається в наших думках, це головне. Ми все це розвиваємо. І я бачу тут ще більше потенціалу. Тут ми могли б зробити набагато більше.
Процес зцілення вже зараз відбувається в голові
Багато хто зараз, можливо, скаже: ага, у тебе проблеми розкоші. У Києві та в Україні скоро знову будуть мінусові температури, а в них нічого їсти, або в них немає світла, немає енергії, вони бояться щоденних, нічних бомбардувань, ракетних ударів, атак дронів з боку Росії. А ти сидиш у своїй гарній, затишній Німеччині, у Лейпцигу, і плануєш таку розкіш, хочеш із комфортом прокотитися на мотоциклі до Києва. Нам це не подобається – і спершу я можу зрозуміти таку реакцію.
Але тут знову те, що я вже казав: процес зцілення вже зараз відбувається в голові. Ми маємо залишатися людьми, і в нас є сила, сила уяви, уже зараз думати про мир і вже зараз планувати мир. Це робить нас сильними, і тому я починаю цей заклик уже зараз, бо знадобиться час, поки пошукові системи, алгоритми проіндексують цю сторінку і взагалі люди будуть досягнуті, адже нам тут, звісно, потрібне охоплення. Спершу нам треба поширити цю ідею. Це буде непросто, це буде процес, це триватиме, і тому я починаю зараз. Зараз саме час.
А тепер ми маємо уявити, що знову має бути мирно
Навіщо ви вже зараз плануєте цю поїздку, якщо ще зовсім неясно, коли знову буде безпечно їхати до Києва? Так, я планую це вже зараз, щоб почався процес роздумів, передусім у німців. Ще чимало років тому ми мирно святкували чемпіонат Європи. І до того часу повним ходом розширювали європейську трасу, E40, здається, це була, бо до того вона була толком не облаштована. Коли перетинав польсько-український кордон, через кілька кілометрів траса, по суті, майже закінчувалася, і дорога була толком не укріплена і не облаштована, і тому дістатися з Німеччини, з Лейпцига, до Києва було зовсім непросто. А потім раптом ми святкували в Європі, і Київ був одним із міст чемпіонату Європи, і всі раділи, і ми ніколи не могли б уявити, що колись буде інакше. А тепер ми маємо уявити, що знову має бути мирно, і тому ми плануємо це вже зараз, бо час мине, і це ще раз запустить процес роздумів. Можливо, і байкери, і байкерки тепер ще раз усвідомлять, що ми маємо щось робити, щоб знову мирно їздити на мотоциклах разом.
Але на польсько-українському кордоні – усе
Я з того покоління НДР, яке ще пам’ятає, як раптом закрили кордон, «кордон миру» по Одеру і Нейсе, до наших польських сусідок і сусідів, бо виникла «Солідарність», демократичний рух. Тому керівництво НДР вирішило, можливо, і через Москву, простягнути залізну завісу і на схід, і це теж стало шоком для всіх нас. А потім мені пощастило, у мене був привілей поїхати з одинадцятим класом на обмін до містечка на сході Польщі, зовсім поруч із білоруським кордоном, дуже далеко на сході. І Польща мені неймовірно сподобалася. Я, наприклад, спілкувався там тоді російською, хоча поляки там до росіян ставилися не дуже добре. І ми познайомилися там із молоддю з Болгарії і розмовляли з ними різними мовами. І я подивився там у кіно «Іншопланетянина» і купив одяг, і тоді ж західні речі, яких у НДР не було. Але це було тільки тому, що ми змогли поїхати туди під контролем держави двома шкільними класами і працювали там на будові. Тобто тоді Польща була не по-справжньому відкрита, ось що я хочу сказати. А тепер Польща відкрита. Тепер ми можемо без кордону сісти в машину в Лейпцигу чи в будь-якому іншому місті, або скочити на мотоцикл, або на велосипед і проїхати наскрізь. Але на польсько-українському кордоні – усе. Чому? Так, це питання я ставлю вам. Як ви думаєте, чому там зараз усе? І що ми можемо зробити зараз, щоб там нарешті теж знову настав мир і ми могли мирно їхати на мотоциклі далі, до наших українських подруг і друзів? Тому подумайте про це.
Ми маємо повернути собі це слово і справжній мир
Мене так соціалізували, і я так виріс, що для всіх нас у НДР «Friedensfahrt» – «поїздка миру» – і «мир» завжди справді означали мир – а саме, що в Європі більше ніколи не почнеться війна. У російській мові слова для «світу» і для «миру» – навіть одне й те саме слово – «мир», і довгий час вислів «Миру мир!» був спільним консенсусом. За Путіна цей консенсус було брутально порушено. І ми не готові залишити йому чи демагогиням і демагогам переосмислення цього гасла і поняття «мир». Якщо «Миру мир!» справді говориться всерйоз, жорстока загарбницька війна має бути негайно зупинена! Ми маємо повернути собі це слово і справжній мир. Справжній мир означає, що Україна – саме так, як ми гарантували їй це 1994 року в Будапештському меморандумі, – зберігає свій повний суверенітет і територіальну цілісність. Тоді Україна зробила щедрий крок і відмовилася від своєї ядерної зброї. Неприпустимо, щоб їй сьогодні цинічно казали, що вона має віддати свою територію, свою національну ідентичність і свою історію і бути поглинутою імперією. Україна заслужила стільки ж суверенітету і захисту, скільки Польща і будь-яка інша країна Європи. Тому «поїздка миру» для нас і далі означає поїздку за справжній мир у свободі й суверенітеті – і жодної капітуляції, жодної асиміляції.
Не просто мчати туди, а говорити з людьми
Хто хоче разом з нами проїхати на мотоциклі з Лейпцига до Києва? Це має бути символічний мотопробіг миру. Щойно Україна знову буде вільною і нарешті настане мир, ми хочемо ще раз символічно скріпити цей міст між містами-побратимами Києвом і Лейпцигом, Лейпцигом і Києвом, тим, що ми вирушимо в дорогу на двох колесах, разом, групою, спокійно, з Лейпцига через Польщу, і, можливо, зупинимося в першому західному місті, у Львові. Тобто щоб ми зупинялися в містах, і в Житомирі теж, дорогою до Києва, і розмовляли з людьми, тобто не просто мчали туди, а говорили з людьми. Така ідея.
У мене є така ідея: що ви думаєте про те, щоб запустити заклик і в українських соцмережах і залучити захоплених мотоциклісток і мотоциклістів, щоб вони, можливо, виїхали нам назустріч, і ми, можливо, зустрілися в Житомирі і потім разом поїхали далі до Києва?
Humanity at her best – мотопробіг миру
Ну що, хто хоче долучитися? Запрошені всі люди, усі, хто любить їздити на мотоциклі. Жінки, чоловіки, молоді, літні, неважливо якого походження, неважливо якою мовою, неважливо якої марки. Мотоцикл має по змозі витримати і бути в бездоганному технічному стані. Але ми не женемо, ми їдемо спокійно. Це мотопробіг миру за принципом UNO.TEAM SafeSpace: Humanity at her best – мотопробіг миру.
Друзі, подумайте: можливо, у вас є хтось у вашій мережі контактів, у вашому оточенні, серед знайомих, можливо, серед колег, у вашій команді, у вашому спортклубі. Подумайте: кому було б цікаво таке подорожування на мотоциклі до Києва як мотопробіг миру – можливо, з великим білим прапором як ідея, тобто прапор – це ідея, за бажанням.
На сторінку проєкту: Мотопробіг миру Лейпциг – Київ →
Маршрут, зупинки і як долучитися