Між привітним язиком і правдивістю: чому наративи у Маркуса Ланца стали нестерпними

Релігія бахаї каже, що привітний язик — це магніт для людських сердець. Але релігія бахаї каже також, що одна з найважливіших чеснот — це пошук правдивості й прагнення до неї. І правдивість для мене означає насамперед аналізувати речі — дивитися на суспільство, на його стан, на рівень розвитку суспільства й давати цьому оцінку. Для мене це завдання людини. Бо люди мають цю здатність, на відміну від ШІ!

І тому я думав, чи варто мені замовляти написання цього посту, чи ні, і все-таки вирішив це зробити.

Де тепер мій привітний язик?

Ідеться знову про Ланца. Бо Ланц, за повідомленнями медіа, отримує багатомільйонні гонорарні контракти із суспільним мовленням, яке фінансується зі зборів — з обов'язкових внесків усіх громадян і громадянок! І тому він має відповідальність за розвиток нашого суспільства, а я, своєю чергою, як громадянин, маю відповідальність оцінювати Ланца та його наративи. І я, на жаль, уже вважаю нестерпним те, що Ланц собі дозволяє.

І тепер питання: де тепер мій привітний язик? Як мій язик може бути привітним перед лицем такого кричущого нехтування відповідальністю суспільного мовлення — і тут цілком конкретно з боку Маркуса Ланца з його передачею?

Питання тільки в тому, як ми це робимо

Про що йшлося вчора? Було дві теми, але вони пов'язані між собою. Якщо розкласти й спростити: учора лейтмотивом, наративом було те, що Ліві в Берліні антисемітські. Цю медійну свиню тепер уже кілька тижнів ганяють усіма великими медіа Німеччини — відтоді як берлінські Ліві перемогли на виборах у Берліні.

І так, звісно, антисемітизм — це те, з чим ми мусимо розібратися, з чим ми мусимо боротися, — неодмінно! Питання тільки в тому, як ми це робимо. І я бачу тут те, що цю тему інструменталізують, щоб відвернути увагу від інших, ще важливіших тем. І для цього Ланц користується доволі прозорими наративами, які, проте, очевидно працюють.

То що ж робиться? Чіпляються за окремі висловлювання Лівих і демонізують підтримку палестинського визвольного руху як терористичну. Тобто весь опір палестинського населення ізраїльській агресії, воєнним злочинам Ізраїлю просто записують в антисемітизм. Це означає, якщо загострити, якщо звести цей наратив на ще глибший рівень: діти, які зараз помирають від голоду через воєнну машину Ізраїлю за підтримки західного світу, включно з Німеччиною, — ці діти антисеміти.

І це, як на мене, дуже сумно. Адже ніхто не каже, що Ізраїль уже роками систематично чинить воєнні злочини. Що в секторі Гази вбивають дітей, що зараз до людей майже не доходить гуманітарна допомога, що їх у наметах заливає водою, що вони мерзнуть, що вони голодують, що вони не отримують медичної допомоги. І головний винуватець цього — ізраїльський уряд. А ізраїльський уряд на чолі з Нетаньяху, звісно, каже, що це все ХАМАС, що всі вони терористи, — і це однозначно не так. Це кажуть усі незалежні джерела, усе це доведено. Проти Нетаньяху також видано ордер на арешт Міжнародним кримінальним судом за скоєння воєнних злочинів.

І всі ці теми в Ланца майже ніколи не з'являються. Їх просто дуже зручно й затишно замовчують. А люди й далі мусять помирати, мусять страждати — зокрема тому, що передачі на кшталт передачі Ланца зрештою роблять саме це відвертання очей можливим і суспільно прийнятним. Це, можливо, загострено, але саме до цього й веде це замовчування.

Цю історію вона подає як успішну інтеграцію!

І ще один наратив, який Ланц учора відкрив у своїй чудовій передачі, теж працює на перший: його теза в тому, що в нас у Німеччині проблема з мігрантським насильством, — так він це формулює.

Тобто в нас були демонстрації в кількох містах Німеччини, а після цього дійшло до насильницьких заворушень. І тоді Ланц питає представника профспілки поліції (Gewerkschaft der Polizei), приблизно так: хто ці злочинці? Назвіть нам їхнє походження! І голова поліцейської профспілки каже: так, це переважно юнаки віком від 16 до 20 з чимось років, які приїхали з Африки, з Північної Африки, Марокко, а також з Афганістану й інших країн із мусульманською більшістю. І цим, звісно, правому популізму відчиняють ворота й двері. Бо це ж саме той наратив, який АдН обслуговує вже роками.

А потім Ланц питає депутатку від ХДС турецького походження з Північного Рейну — Вестфалії, приблизно так: у вас же теж міграційне коріння, ваші батьки з Туреччини, ви тут дечого досягли, ви тут чудово інтегрувалися. Що ви на це скажете? — Тож і саме це визначення «інтегрованості» варто було б уважно розглянути.

І ось історія, яку розповідає ця молода жінка з ХДС турецького походження, — вона просто жахлива, якщо правильно її осмислити. Вона розповідає про свого батька, який працював гастарбайтером у Рурській області під землею й добував там вугілля, шахтарем. Який жодного разу в житті не хворів. Тобто він гарував без перепочинку — справжній трудяга, він виконував каторжну роботу!

А потім вона каже, що якось запитала його, як йому вдалося жодного разу не захворіти, жодного дня. І тоді він їй каже: так, донечко, був один день, коли вранці мені було зовсім недобре, мені було дуже погано. І тоді я пішов до заводського лікаря і сказав йому: мені щось недобре, можна я сьогодні залишуся вдома? А заводський лікар навіть не глянув на мене, навіть не встав, навіть не підвів очей від свого столу і просто сказав: давай, зберися, ти здоровий, марш у шахту! І тоді її батько зрозумів: так, гаразд, він же має рацію, я зараз піду в шахту, я здоровий.

І цю історію вона подає як успішну інтеграцію!

Я одразу згадую Ґюнтера Вальрафа, журналіста-розслідувача, який написав книжку Ganz unten («На самому дні»). І в ній він показує, з якою жорстокістю експлуатували гастарбайтерів, передусім з Анатолії, у Рурській області починаючи з 60-х років. Ми ж говоримо не про демократію і не про інтеграцію, а про дискримінацію та експлуатацію! Бо по суті так воно й було. Тоді йшлося не про те, щоб побудувати мультикультурне суспільство, а про те, щоб добувати вугілля й відбудувати промисловий майданчик для промислових гігантів і акціонерів. Це була єдина причина, чому дешеву, слухняну робочу силу з дуже бідного регіону, а саме з Анатолії, привезли сюди й найняли гастарбайтерами. Мета ж була в тому, щоб вони просто тимчасово добували вугілля, щоб знову можна було виробляти сталь, щоб Німеччина відновилася, — а потім їх збиралися відправити додому. Ні про яку інтеграцію й мови не було! І інтеграція ж не означає, що хвору людину знову відправляють у шахту. Це ж людиноненависницьки, це ж абсолютна катастрофа, що ХДС продає це як інтеграцію у 2026 році!

Кого ми хочемо приймати в нашому суспільстві?

А молоді чоловіки, які там бешкетують і виміщають свою злість на магазинах, звісно, зрозуміли, що суспільству вони зараз узагалі не потрібні, що їх не приймають, що в них немає шансів. Де їм працювати? Їм теж спускатися в шахту, як батькові цієї депутатки від ХДС турецького походження, і теж гарувати, доки не впадуть? Це справді та пропозиція, яку німецьке суспільство робить цим молодим людям?

У цих молодих людей з міграційним корінням майже немає шансів, бо роботи більше немає, бо їх уже в школі знецінюють і дискримінують. Тобто суспільство ж мусить пропонувати інші можливості й не може перекладати відповідальність на окрему людину. І тоді треба було б іще пояснити, чому саме ці мігрантські підлітки виявляють стільки насильства, а не «шляхетні білі німці».

І от це питання й висить у повітрі. І зрештою цей наратив колись закріплюється: що це має бути якось біологічне, якось пов'язане з генами. Звісно, ні! Це суспільно-політичні рішення, які ми тут ухвалюємо: кого ми хочемо приймати в нашому суспільстві? Кому ми даємо які шанси? Це наші рішення — а не рішення молодих людей.

І Ланцу треба було б скоригувати курс. Вірніше: на мій погляд, Ланц уже давно пройшов свій зеніт, і йому, власне, треба було б піти.