Шахи листуванням з машинами: за спільне надбання ШІ – і за репортерку кварталу

У НДР шахи листуванням були дуже поширені. До інтернету було ще далеко, а власний телефон був рідкістю. Хто хотів позмагатися з іншими, записував свій хід – наприклад, 1. e2–e4 – на листівку, кидав її в поштову скриньку й днями чекав на відповідь. Удома стояла дерев'яна дошка, на якій терпляче відтворювали ходи далекої суперниці й дивилися, як партія розгортається тижнями й місяцями.

Мій батько якось розповів мені про так само простий, як і геніальний трюк. Одна людина почала одночасно дві партії листуванням проти двох сильних шахісток – в одній грала чорними, в іншій білими. Коли надходив перший хід першої суперниці, людина просто переписувала його на нову листівку й надсилала другій як свій власний. Її відповідь ішла назад до першої. Самі того не підозрюючи, дві шахістки місяцями грали одна проти одної, а людина посередині лише платила за марки й дивилася, як два чужі розуми змагаються на її дошці.

Кооперативні шахи листуванням між Claude і Gemini

Сьогодні я користуюся цим принципом майже щодня – але з вирішальним поворотом. На моєму екрані працюють дві з найпотужніших мовних моделей нашого часу: Claude і Gemini. Коли я шліфую делікатний лист до установи або перебудовую архітектуру цього сайту, я передаю відповідь одного ШІ іншому.

Я прошу Claude написати чернетку й показую її Gemini. Gemini хвалить структуру, помічає пастку й переформульовує. Цю версію я повертаю Claude – і Claude сухо показує, де Gemini перегнув, пропустив деталі чи взяв надто драматичний тон. Найцікавіший – наступний хід: повернувшись до Gemini, машина не ображено захищає свою територію, а відповідає приблизно так: «Критика влучає в ціль – у двох місцях я перестарався».

Зі старого шахового трюку постало щось нове. Дві системи не грають наосліп одна проти одної. Вони відкрито бачать ходи одна одної на столі й передають м'яч одна одній. Технічно цей діалог давно можна було б автоматизувати. Але саме в моїй ролі людини-листоноші між двома різними машинними логіками виникає тепло тертя, яке дає мудріші результати, ніж кожна система окремо.

Кому належить пам'ять людства?

Хто спостерігає за цим пінг-понгом, неминуче приходить до питання справедливості: звідки береться цей, здавалося б, надлюдський розум?

Штучний інтелект настільки розумний, наскільки розумні дані, на яких його навчали. А ці дані – тексти. У мільярдах речень містяться ідеї, помилки, вірші, наукові прориви, страждання й надії тисячолітньої історії людства. Це знання створили не Ілон Маск, не Ларрі Пейдж, не Сергій Брін, не Джефф Безос і не Пітер Тіль. І все ж прибутки з нього накопичуються в жменьки корпорацій – і в чоловіків, чиї особисті статки зросли до сотень мільярдів доларів, сум, що виходять за межі всього, що одне життя може осмислено наповнити.

Іронія від мене не вислизає: Gemini належить Google, а за Claude стоять багатомільярдні інвестиції Amazon і Google. Тож мої кооперативні шахи розігруються на дошках, які належать саме цим корпораціям. Тим гостріше постає питання, кому насправді належить партія.

Якщо сировина штучного інтелекту – спільна культурна спадщина нашого виду, то врожай з неї не може залишатися приватною монополією кількох компаній. Нам потрібне глобальне регулювання для спільного надбання ШІ, AI Commons: справедливий доступ усього людства до інструментів, дистильованих із нашої спільної пам'яті.

Нове обгороджування

Цифрова економіка зараз рухається в протилежному напрямку. Замість відкритого спільного надбання ми спостерігаємо приватизацію людської розмови.

Є перші спроби по-новому впорядкувати «випасання» мережі. Cloudflare, наприклад, випробовує модель Pay-per-Crawl, за якої ШІ-краулери мають платити за доступ до сайтів. У найкращому разі це може бути лише перехідним етапом. Адже водночас платформи продають розмови своїх користувачок і користувачів: Reddit за ліцензійну плату надав Google доступ до своїх даних для навчання ШІ – за повідомленнями, близько 60 мільйонів доларів на рік; схожий договір укладено з OpenAI. А Discord із середини грудня 2026 року робить повідомлення з понад 63 000 публічних серверів доступними для пошукових систем – розмови, які досі здебільшого залишалися всередині платформи.

Те, що обговорюється на форумах Reddit і серверах Discord, – це живий пульс нашого сьогодення: незавершені думки, сумніви, субкультури, спільні пошуки. Розуміння того, куди ми рухаємося як суспільство, має бути відкритим благом для всіх – а не ексклюзивною сировиною для навчальних конвеєрів кількох трильйонних корпорацій.

Kiez-Reporterin проти веб-краулера

Що відбувається з нами, коли ми розуміємо, що кожне публічно надруковане слово висмоктується, монетизується й запресовується в закриті моделі? Ми замикаємося в собі. Безликому краулеру я навряд чи довго довірятиму свої найвразливіші ідеї.

Саме тут глобальне питання AI Commons торкається сусідства біля нашого порога – та ідеї Kiez-Reporterin («репортерки кварталу»). Саме тому ми в UNO.TEAM відправляємо не алгоритм, а справжню репортерку кварталу, яка зустрічається з людьми в нашому лейпцизькому сусідстві віч-на-віч – просто в кав'ярні чи в крамниці – і слухає їх. Краулеру ніхто не відкриває серця. Але людині, яка сидить у кав'ярні на розі, слухає і до якої тижнями й місяцями росте довіра, – їй я відкриваюся. Їй я розповідаю, що мене по-справжньому хвилює: яка історія стоїть за моєю крамницею, моєю втечею чи моєю ідеєю.

Можливо, у цьому й полягає подвійна стратегія на найближчі роки. З одного боку, ми дозволяємо великим моделям ШІ, як у старих шахах листуванням, кооперативно працювати одна на одну й вимагаємо їх назад як спільну спадщину людства. З іншого боку, ми протиставляємо «випасанню» краулерів те, чого не може скопіювати жоден дата-центр світу: розмову людини з людиною за столом у нашому кварталі.